В списке лауреатов нобелевской премии есть и польские фамилии. Первой появилась в нем Мария Склодовская-Кюри 1867 года рождения. В гимназии Мария была отличной ученицей. С 1891 года стала студенткой Факультета точных естественных наук Парижского университета в Сорбонне. В борьбе с нищетой она окончила физико-математический факультет, после чего возвратилась в Польшу. Но здесь не было соответствующих условий для ведения научных работ. Склодовская возвратилась в Париж и вскоре вышла замуж за Пьера Кюри. Вместе с мужем она открыла химические элементы полоний и радий. В 1903 году супруги получили Нобелевскую премию по физике. После смерти мужа в 1906 году, Мария вела уже самостоятельные исследования, в результате чего в 1911 году получила вторую Нобелевскую премию по химии за выделение радия в металлическом виде.
Особенно много польских фамилий в списке лауреатов Нобелевской премии по литературе. Первый лауреат - Генрих Сенкевич. Был журналистом, издателем, путешественником и, прежде всего, романистом с большим авторитетом. В 1905 г. получил Нобелевскую премию по совокупности всего творчества. Даже сегодня Сенкевич относится к польским писателям, работы которого часто переводятся на многие языки. Самый популярный роман Сенкевича это „Камо грядеши”, рассказывающий о судьбах первых христиан в древнем Риме. В Польше не перестают быть популярными также такие его исторические романы, как „Крестоносцы” и «Трилогия», состоящая из трех частей: „Огнем и мечом”, „Потоп” и „Пан Володыевский”. Произведения Сенкевича были многократно экранизированы.
Владислав Реймонт получил Нобелевскую премию в 1924 году за реалистический, психологический и глубокий роман „Мужики”, рассказывающий о жизни польского крестьянства и его борьбе с нищетой. В достижениях Владислава Реймонта важное место занимает роман «Земля обетованная». Описывает она полное трагедий и конфликтов строительство капитализма во второй половине XIX в Лодзи, которая в то время считалась центром польской текстильной промышленности, называемым польским Манчестером. В 1975 году известный польский режиссер Анджей Вайда поставил фильм  по этому роману. Фильм получил номинацию на премию Оскар и, по мнению многих, считается самым выдающимся среди работ режиссера.   
На очередного лауреата Польша ждала до 1980 года. Премию по литературе получил Чеслав Милош. В то время его работы были запрещены коммунистическими властями. Сам писатель, родившийся в 1911 году, уже в молодости проявлял левоцентристские взгляды, а сразу после окончания Второй мировой войны не скрывал энтузиазма по отношению к порядку, который ввел Советский Союз в Польше. С 1945 года Милош работал дипломатом в США и в Париже. В 1951 году, разочарованный коммунизмом, попросил политическое убежище во Франции. В 1960 г. поселился в США и начал работать в Калифорнийском университете в Беркли. Милош был поэтом, соединяющим разные литературные традиции, а также эссеистом, публицистом и переводчиком. После переворота в 1989 году вернулся навсегда в Польшу. Последние годы провел в Кракове. В 2004 году был похоронен в подземелье костела на Скалке.
Огромный интерес во всем мире  вызвало признание в 1983 году Нобелевской премии Леху Валенсе. В то время Польша жила драматическими последствиями военного положения, введенного в 1981 году. Коммунистические власти не допустили до того, чтобы Валенса – лидер „Солидарности”, лично получил премию. Вместо него поехала его жена Данута. Рабочий Лех Валенса, по профессии электрик, с 1970 года боролся за права трудящихся. В 1980 стал лидером большого мирного общественного бунта в Гданьске, который создал „Солидарность” - первый независимый от власти профсоюз в восточном блоке. После введения в Польше военного положения, целью которого было подавление всяких стремлений поляков к свободе, Лех Валенса был интернирован. После освобождения Валенса руководил подземной структурой „Солидарности”, чтобы окончательно, в 1989 году, в результате компромисса с коммунистическими властями, привести к введению в Польше демократического порядка, а впоследствии - политических перемен во всей Центральной и Восточной Европе, включая разрушение Берлинской стены и объединение Германии.
Последним, как на сегодняшний день, поляком, получившим Нобелевскую премию, стала в 1996 году поэтесса Вислава Шимборска.  С 1931 года она проживает в Кракове, где дебютировала и училась в Ягеллонском университете. Несмотря на то, что очень редко издает сборники своих стихотворений, она показывает в них свое артистическое мастерство, огромную точность, красоту слова и глубокий гуманизм. Нобелевская комиссия, обосновывая премию Шимборской, выдала заключение: «за поэзию, которая с предельной точностью описывает исторические и биологические явления в контексте человеческой реальности».

У списку лауреатів Нобелівської премії присутні й польські прізвища. Першою лауреаткою стала Марія Склодовська-Кюрі. Вона народилася в 1867 році. Відмінно вчилася в гімназії і в 1891 р. вступила на Відділення точних наук паризької Сорбони. Попри важкі матеріальні умови закінчила математичний та фізичний факультети, а тоді повернулася у Польщу. Однак тут не було у неї можливостей займатися наукою, тож повернулася у Париж, де вийшла заміж за П’єра Кюрі. Разом з чоловіком вони відкрили полоній та радій, за що в 1903 р. були удостоєні Нобелівської премії у галузі фізики. Після смерті чоловіка в 1906 р. працювала самостійно. Вона вдруге отримала Нобелівську премію у 1911 р. у галузі хімії за виділення у чистому стані препаратів радію.
Особливо багато польських прізвищ можна знайти серед лауреатів Нобелівської премії з літератури. Першим був Генрік Сенкевич. Народився в 1846 , був журналістом, видавцем, мандрівником і, перш за все, письменником, який користувався великим суспільним авторитетом. Нобелівську премію отримав в 1905 р. за всю свою творчість. До сьогодні його найчастіше перекладають іноземними мовами. Найбільш відомий у світі роман «Quo vadis», який розповідає про долю перших християн у старожитньому Римі. У Польщі незмінною популярністю користуються історичні романи: «Хрестоносці» («Krzyżacy») та Трилогія, тобто три романи: «Вогнем та мечем» («Ogniem i mieczem»), «Потоп» («Potop») та «Пан Володиєвський» («Pan Wołodyjowski»). Твори Сенкевича неодноразово екранізувалися.
Владислав Реймонт отримав Нобелівську премію в 1924 за «Мужиків» («Chłopów») – натуралістичний, глибоко психологічний роман про життя польського села, мешканці якого намагаються подолати бідність. Серед творів Владислава Реймонта важливе місце займає роман «Обітована земля» («Ziemia obiecana»). Він описує драматичний та сповнений конфліктів процес виникнення капіталізму XIX ст. у місті Лодзь, в центрі польської текстильної промисловості, який тоді будувався та називався польським Манчестером. За мотивами цього роману в 1975 р. відомим польським режисером Анджєм Вайдою був знятий фільм, який претендував на премію Оскара і багатьма вважається найвидатнішим кіношедевром режисера.
На чергову Нобелівську премію Польща чекала до 1980 року. Отримав її поет Чеслав Мілош. Його твори на той час в Польщі були заборонені комуністичною владою. Сам письменник, який народився в 1911 р., в молодості підтримував лівих, а після II Світової війни, спочатку не приховував ентузіазму до політичного устрою, введеного у Польщі Радянською Росією. З 1945 був дипломатом в США та Парижі. В 1951 р. розчарований в комунізмі попросив політичного притулку у Франції. В 1960 р. перебрався до США та почав працювати в Каліфорнійському університеті в Берклі. Був поетом, який поєднував різні літературні традиції, есеїстом, публіцистом, перекладачем. Після перевороту в 1989 повернувся у Польщу. Останні роки життя провів у Кракові і в 2004 році його поховано в підземеллях костелу «На Скалце».
Велике зацікавлення у цілому світі викликало удостоєння Нобелівської премії миру Леха Валенсу. Це сталося в 1983 р., коли Польща переживала драматичні події воєнного стану, який було введено в 1981 р. Комуністична влада не дозволила лідеру «Солідарності» особисто забрати премію. Зробила це його дружина Данута. Робітник Лех Валенса, за освітою електрик, боровся за права робітників від 1970 р. В 1980 став лідером великого мирного громадського бунту в Ґданську, на базі якого виникла «Солідарність» - перша в державах східної Європи незалежна від влади профспілка. Під час впровадження воєнного стану, який мав зупинити волелюбні прагнення поляків, був інтернований. Після звільнення керував підпільними структурами «Солідарності», щоб остаточно в результаті компромісу з комуністичною владою призвести в 1989 р. до початку демократичних трансформацій у Польщі, наслідком чого були політичні реформи у всій Центральній та Східній Європі разом з поваленням Берлінської стіни та об’єднанням Німеччини.
Останньої Нобелівської премії була удостоєна в 1996 р. поетка Віслава Шимборська, яка з 1931 р. живе у Кракові і тут мала свій дебют. Вчилася в Ягеллонському університеті. Свої збірки віршів публікує дуже рідко, але показує у них артистичну майстерність, велику прецизійність та красу слова, глибоку гуманність. Комітет Нобелівської премії, обґрунтовуючи надання їй премії написав: «за поезію, яка з іронічною прецизійністю дозволяє історичному та біологічному контекстові виявитися у фрагментах людської дійсності».